Біографія радіоаматора.

Радіоспортом я почав займатись у 1976 році, будучи студентом 4-го курсу факультету електронної техніки Запорізького машинобудівного інституту. Мій приятель, однокурсник Олег Ібрагімов мав позивний RB5QHB та особисту радіостанцію у вигляді приймача КВ-М та приставку до нього для роботи АМ у діапазоні 10 м. Мене це певною мірою зацікавило. Однак, я був великим прихильником занять фізкультурою та спортом і я запитав у нього, чи немає в радіоспорті напряму, де можна було б застосувати і фізичні якості. Тоді він запропонував мені зайнятися таким видом радіоспорту, як "Полювання на лисиць" (тепер спортивна радіопеленгація). Я погодився і він привів мене на колективну радіостанцію UK5QDB до відомого ентузіаста радіоспорту на Запоріжжі Шаповала Леоніда Олександровича UY5CM. Він був начальником колективної радіостанції і вів секцію "Полювання на лисиць". Так розпочалася моя радіоспортивна біографія.
Я брав участь у багатьох міських та обласних змаганнях Запоріжжя, займав призові місця серед юніорів та був включений до складу збірної команди області на республіканські змагання. Однак там мій виступ був невдалим. У мене сіла батарейка у приймачі і я, не знайшовши однієї "лисиці", не вклався в контрольний час. У 1977 році після навчання в інституті я був направлений за розподілом у м. Кривий Ріг. У 1978 році я познайомився з місцевими радіоаматорами і моє захоплення радіоспортом пішло відразу за двома напрямками: заняття спортивною радіопеленгацією ("Полювання на лисиць") і робота на колективній радіостанції UK5EAF, що належала СТК ДТСААФ "Криворіжсталі", начальником якої був Володимир Ботвинов, UB5EAG. Що стосується занять спортивною радіопеленгацією, то тут мої успіхи досить скромні. 1979 року я посів 2-е місце на діапазоні 3.5 МГц на першості Дніпропетровської області, після чого мене взяли до збірної області на республіканські змагання. Однак, найкращим моїм результатом там було 28 місце на діапазоні 28 МГц. У 1980 році я посів 3 місце в загальному заліку на обласній першості, а в 1981 - 2 місце і виконав норматив кандидата в майстри спорту. У 1982 році я знову потрапив до збірної області на республіканські змагання - Кубок РСТРК, де зайняв 17-е місце на діапазоні 3.5 МГЦ, 21-е місце на 144 МГц та 18-е місце у загальному заліку. У тому ж році на Чемпіонаті України я посів 26 місце в діапазоні 3.5МГц, 44-е місце на 144 МГц та 42-е місце у загальному заліку. Після цього призових місць у змаганнях я не займав і останній мій виступ – участь в обласних класифікаційних змаганнях 19-21 жовтня 1984 року.
Більш видатних успіхів тут я досяг на тренерській ниві. Справа в тому, що я у 1978 році почав займатися спортивною радіопеленгацією у секції Спортивно-технічного клубу ДТСААФ заводу "Криворіжсталь", яку вів громадський тренер Білецький Іван Миколайович. Бачачи мій рівень знань та мої успіхи, він запропонував мені роль тренера - керівника гуртка спортивної радіопеленгації Станції юних техніків Дзержинського району м. Кривого Рогу. Я пішов туди працювати за сумісництвом. Директором на той час був великий ентузіаст дитячої творчості Семен Михайлович Фельдштейн. Я потрапив у сприятливе середовище і через рік, у 1980 році, команда СЮТ, яку я підготував, посіла 3 місце на першості Дніпропетровської області серед школярів, яку проводив відділ народної освіти Дніпропетровського облвиконкому. Далі протягом трьох наступних років команда у складі: Савін Едік, Небораковський Олег, Зубік Світлана, Шевченко Зоя регулярно займала перші місця на міських та обласних змаганнях серед школярів. Ці діти були членами збірної України серед школярів, а 1983 року Савін Едік та Зубік Світлана були запрошені до збірної Радянського Союзу, де цього ж року Савін Едік посів 2-е місце у Міжнародних змаганнях серед школярів у Болгарії. Потім ці діти виросли, а у нового складу успіхи були скромнішими.
У 1986 році за сімейними обставинами я змушений був припинити роботу за двома напрямками радіо, і я обрав "домашнє" заняття - радіозвязок на коротких хвилях. До речі, розвиток спортивної радіопеленгації в, здавалося б, благополучний радянський час, був пов'язаний із низкою труднощів. Спочатку (до моїх занять цим видом радіоспорту) приймачі спортсмени виготовляли самі. Потім завдяки зусиллям ентузіастів було налагоджено промисловий випуск приймачів для спортивної радіопеленгації типу "Лес", а потім "Алтай". Слід зазначити, ці приймачі мали досить пристойні параметри. А ось що стосується передавачів, які треба було виявляти, так званих "лисиць", то тут була практично біла пляма. Точніше, ентузіастами Донецького радіоклубу випускалися дрібними партіями такі передавачі, але коштували вони недешево і придбання їх було досить проблематичним. Тому довелося мені самостійно виготовляти комплект цих передавачів у кількості 6 штук: 5 "лисиць" та один приводний маяк, тобто все по повній програмі. Для вирішення цього питання довелося перечитати багато літератури, опрацювати безліч наявних схем і нарешті я дійшов висновку, що треба зробити щось своє, щоб можна було використовувати доступну, а також наявну елементну базу. Передавач на 3.5 МГц будувався за такою схемою. Задаючий генератор на транзисторі з кварцовим резонатором від радіостанції РСИ-У в межах 7.0 - 7.3 МГц. Далі - дільник частоти на 2 на мікросхемі К155ТМ2, потім буферний підсилювач з відкритим колектором на мікросхемі К155ЛА8, підключений гальванічно до бази вихідного транзистора КТ904. Передавач на 144 МГц будувався за такою схемою: задаючий генератор на транзисторі ГТ311 з кварцовим резонатором в межах 48.000 - 48.666 МГц, які можна було виписати через Посилторг. Далі буферний підсилювач на транзисторі КТ610 та кінцевий каскад на транзисторі КТ904. Формувач коду "лисиці" було взято з німецького журналу "Funkamateur". Після цього виникла ідея побудувати високодинамічний приймач, щоб за допомогою цієї техніки покращити свої результати. Схема та опис цього приймача опубліковано в журналі "Моделіст-конструктор" №12 за 1986 рік.
Працюючи на колективній радіостанції UK5EAF, 1979 року я отримав свій перший позивний радіоспостерігача UB5-060-1758. У 1980 році я самостійно вивчив абетку Морзе і став одним із основних операторів колективної радіостанції у змаганнях на УКХ "Польовий день". Тоді, будучи спостерігачем, я захопився полюванням за дипломами. За три роки, з 1980 по 1983 я виконав умови та отримав наступні радіоаматорські дипломи: "Курск-1000", "Прикамье", "Донбасс", "Минск", "Черкасщина", "Кубань", "Крим", "Карелия" , "Е.А. и М.Е. Черепановы", "Огни Магнитки", "Северное сияние", "Єнисей", "Тюмень", "Красный галстук", "Сибирь", "Урал", "Ясная поляна", "Ставрополь", "Херсон".
У 1983 році я отримав дозвіл на будівництво радіостанції 3-ї категорії, а потім і позивний UB5EPN. Моя радіостанція складалася з приймача РПС та трансіверної приставки до нього, описаної в журналі "Радіо" №10 за 1981 рік. Я доопрацював її схему, щоб можна було працювати і в телефонному режимі. Проживав я тоді у приватному секторі та як антену я використав диполь 80-метрового діапазону на висоті 10м. Для діапазону 160м ця антена працювала наступним чином: обплетення кабелю живлення з'єднувалася з центральною жилою і виходив варіант Т-подібної антени. Треба відзначити, що працювала така антена досить непогано, так що цей варіант можна порадити радіоаматорам-початківцям. Своє захоплення радіоаматорськими дипломами я продовжив і як оператор індивідуальної радіостанції і за 3 роки я виконав умови та отримав такі дипломи: "Донская степь", "Москва", "Калмыкия", "Чернигов", "Могилев", "Красный галстук", "40 лет освобождения Одессы", "Киев", "Винничина", " 800 лет городу Полтава", "Киев-1500", "Победа-40", "Победа-41", "100 лет Никитовскому ртутному комбинату", "50 лет Новокраматорскому иашиностроительному заводу", "Одесса", "Мелитополь-200", "Ятрань", "С.П. Королев", "Житомир-1100", а також такі престижні дипломи Центрального радіоклубу СРСР, як "W-100-U", "P-100-O", "P-15-P".
Окрім дипломів я почав цікавитись і змаганнями з радіозв'язку на коротких хвилях. Мій дебют відбувся в Очно-заочній першості СРСР 23 червня 1984р. У цих змаганнях я посів передостаннє місце. Це мене заохотило і я почав цікавитися технікою та антенами, на яких працюють контестмени. Але минуло ще 2 роки, поки я побудував підсилювач на 3-х лампах ГУ-50 і більш-менш стерпно відпрацював на двох діапазонах: 80 і 40м у LZ DX Contest. Після цього я подав заяву на підвищення своєї категорії і мені було видано дозвіл на експлуатацію радіостанції другої категорії. У 1988 році я отримав дозвіл на експлуатацію радіостанції першої категорії, а в 1989 році я отримав пятилітерний позивний RB4EK. Вибір цей виявився випадковим. Справа в тому, що в цей час пішла хвиля перебудови, започаткована Генеральним Секретарем ЦК КПРС М. Горбачовим, яка торкнулася і радіоаматорського руху. Тоді радіостанціям першої категорії почали видавати п'ятилітерні позивні із резервних серій, і охочих отримати екзотичний префікс було дуже багато. Я звернувся за цим до начальника Дніпропетровського обласного радіоклубу Анатолія Старикова, RB5EZ, він, трохи подумавши, відповів: "На сьогоднішній день є в резерві RB4EK...". Я не довго роздумував і погодився. Справа в тому, що багато радіоаматорів хочуть отримати так званий "гарний" позивний, щоб у ньому були присутні елементи кодових. фраз або "дзеркально" відображалися префікс та суфікс або він закінчувався на першу чи останню букву алфавіту... Але, як не прикро це усвідомлювати, для багатьох на цьому радіоаматорська діяльність і закінчується. В той же час, власників таких "незручних", особливо з погляду телеграфу, позивних, як, наприклад, DS5USH, можна часто зустріти в ефірі. У 1989 році наша сім'я придбала трикімнатну кооперативну квартиру і у зв'язку з цим з'явилася приваблива перспектива побудувати високо розташовані, а отже, ефективні антени. Будинок, в якому знаходиться наша квартира, має Г-подібну форму, і перша антена, яку я спорудив на будинку – дводіапазонний диполь на діапазони 80 та 40 метрів. Після цього вже безпосередньо на даху будинку я поставив антену UW4HW (морквина) на діапазони 20 - 10 метрів.
З антенами начебто було непогано, а от апаратура була морально застарілою. Постало питання про створення свого сучасного трансівера. Доволі привабливою видалася схема Я.С. Лаповка "Трансівер з кварцовим фільтром". Я виготовив корпус і почав виготовляти плати. Але за відгуками багатьох радіоаматорів, які почали робити його раніше за мене, стало ясно, що це "сира" конструкція. Один із активних на той час криворізьких конструкторів Юрій Кушнір, RB5ECN, запропонував за компанію зайнятися виготовленням трансівера "Урал-84". Але оскільки корпус був готовий, мені довелося дещо переробити його компонування. Конструкція виявилася дуже вдалою, але був у ній один істотний недолік. На той час радіоаматорам було дозволено працювати на так званих WARC діапазонах 30, 17 та 12 метрів. Однак, у авторській конструкції ці діапазони були відсутні і мені довелося переробити ГПД так, щоб він перекривав і нові діапазони. У результаті вийшов відмінний 9-діапазонний трансівер. З цього приводу я написав статтю "Вседіапазонний "Урал-84М", опубліковану в журналі "Радиолюбитель" №3 за 1993 рік. У трансівері також піддався переробці перший каскад УПЧ, про що була опублікована замітка у журналі "Радиолюбитель" №9 за 1993 рік у рубриці "Обмін досвідом".
Пристрасть до виконання умов різних радіоаматорських дипломів не згасало і за відносно короткий проміжок часу я виконав умови як "традиційних" дипломів, таких як "Кобзар", "UDXC", "Ветерани за мир у всьому світі", "Вільнюс", "Черкасщина", "Уральські" самоцвіти",так і навіяних духом перебудови, таких як "Пулковський меридіан", "60N", "60 X 30", "Vasarid-16", "Vytis", "Лисоня", "Russia CW WPX", "Ukraine CW Obl "DCA CW", "Good Will", "Worked UCWC members", "HMAC". Причому останні шість із них були виконані в малогабаритному форматі А5. Умови їх були нескладними, тут уже почалася комерціалізація самого поняття диплом і мій інтерес до них почав згасати. А ось у плані участі у змаганнях розпочався мій серйозний якісний стрибок.
Справа в тому, що 1990 року провідні контестмени України створили Український контест-клуб. А в 1991 році, з розвалом СРСР і становленням України як самостійної держави ця течія почала бурхливо розвиватися. Почали проводити круглі столи Українського контест-клубу по четвергах на частоті 3662 кГц. Я випадково потрапив на один із цих круглих столів і почав брати в них активну участь. Це спонукало мене до створення підсилювача потужності на 2-х лампах ГІ-7Б, і з 1992 року я почав активно працювати у змаганнях. Того ж таки 1992 року восени я потрапив на чергову конференцію клубу. Цей захід докорінно перевернув моє радіоаматорське життя. По-перше, я познайомився з багатьма провідними контестменами України, дізнався, на чому вони працюють, яку застосовують тактику тощо. По-друге, поспілкувавшись із такими серйозними людьми я і сам став інакше дивитися на радіо. Для того, щоб стати членом Українського контест-клубу, треба було виконати ряд не дуже складних, але в той же час і не простих вимог. Треба було протягом двох років взяти участь не менш як у 20 змаганнях і хоча б в одному з них посісти перше місце серед українських станцій у будь-якій заліковій підгрупі. Мені дуже захотілося стати членом цієї серйозної команди, і я почав докладати до цього максимум зусиль. Звичайно, з такою апаратурою та антенами на супер результат розраховувати не доводилося, але... У 1992 році я взяв участь у наступних змаганнях: HA DX Contest, ARI, CQ-M, Baltic, CQ WPX CW, IARU HF Championship , Olympic Contest, LZ DX Contest, UCWC Contest, VK-ZL CW, OK DX, CQ WW CW, ARRL-10m, RAEM.
Тут треба зробити ліричний відступ щодо мого членства у інших престижних клубах. По перше. З початком розбудови активний радіоаматор із Мінська, кандидат технічних наук В. Бензар, UC2AA, почав випускати інформаційні бюлетені на радіоаматорську тематику. Для цього він створив кооператив "Инфотех". Ці бюлетені стали настільки популярними, що назріло питання випуску журналу. Але ця ідея вимагала серйозних фінансових вливань. І у зв'язку з цим виникла думка створити клуб друзів "Инфотех". Для вступу до цього клубу потрібно було зробити дуже посильний (на жаль, вже не пам'ятаю його розмір) внесок у фонд підтримки майбутнього журналу. Я зробив цей внесок став членом ITARC (InfoTech Amateur Radio Club) №1513. І тепер мені приємно усвідомлювати, що у створенні такого прогресивного видання як журнал "Радиолюбитель" є і мій внесок. По-друге. В. Степаненко, now UZ1RR, десь наприкінці 80-х – на початку 90-х років розпочав активну роботу зі створення Об'єднаного клубу аматорів телеграфу (United CW Club) UCWC. Цей клуб став міжнародним та сприяв популяризації роботи телеграфом. Я вже до початку 1992 року мав кілька дипломів, які видавали цей клуб і за результатами UCWC контесту оргкомітет запропонував мені вступити до членів клубу. Я погодився та отримав членський номер 1013.
Тепер повернемось знову до контестингу. У 1993 році я взяв участь у наступних змаганнях: PACC, Чемпіонат України CW, REF CW, QIG QSO Party CW, Чемпіонат України SSB, HA DX, ARI, CQ-M, CQ WPX CW, IARU Reg.1 Field Day, WAE CW , LZ DX, SAC CW, SAC SSB, VK-ZL CW, Ukrainian DX Contest, CQ WW CW. До речі, саме зусиллями Українського контест-клубу у нелегкий час розвалу держави та економічних труднощів було відроджено Чемпіонати України, а також створено перший на території колишнього СРСР міжнародний Ukrainian DX Contest. Вперше він відбувся у 1993 році і мені приємно, що я брав у ньому участь. За результатами LZ DX Contest 1992р. я посів 1-е місце серед українських станцій у підгрупі 1 оператор 80м. Шлях у Ukrainian Contest Club був відкритий! Я подав заяву з проханням прийняти мене до членів клубу і на черговій конференції клубу у 1994 році я був прийнятий до його членів і отримав членський №71. На сьогоднішній день цей клуб налічує понад 350 членів. Величезна роль Українського контест клубу у розвитку контестингу в Україні полягала також у тому, що його незмінний Президент, кандидат технічних наук, Майстер спорту СРСР та України Володимир Федорович Латишенко, UY5ZZ, почав у 1993 році випускати Бюлетень Українського контест клубу, в якому поряд із результатами змагань публікувалися схеми антен та підсилювачів для ефективної участі у змаганнях. Крім того Володимир Федорович видав книгу "Довідник контестмена", а також, до появи сайту Ukrainian DX Contest, видавав мальовничі буклети, з інформацією стосовно даних змагань. Особисто мені ця інформація дуже допомогла. Я повторив деякі з описаних антен, що сприяло зростанню моїх результатів. Працюючи у змаганнях, я відчув у собі сили та впевненість у тому, що я зможу підкорити бажану та недосяжну для багатьох вершину – норматив Майстра спорту України.
Другий і не менш корисний урок, який я здобув в Українському контест-клубі, це полювання на рідкісні дальні станції (DX). Справа в тому, що Президент Українського контест-клубу Володимир Федорович Латишенко, окрім того, що він чудовий радіоспортсмен, є й затятим мисливцем за DX. Там же, на конференціях контест-клубу я дізнався і про існування іншого, не менш престижного, Об'єднаного DX клубу UDXC, який об'єднував не тільки короткохвильовиків колишнього СРСР, хоча створювався він ще за часів СРСР, а й деяких короткохвильовиків далекого зарубіжжя. Для вступу до членів цього клубу необхідно було мати підтвердження про роботу зі станціями 200 країн та територій світу (за класифікацією ARRL). Я почав збір карток різних країн ще 1992 року. До речі, перші свої друкарські картки я замовив та отримав у кількості 5000 штук саме у знаменитому кооперативі "Инфотех", про який я писав раніше. Робота у змаганнях допомогла мені спрацювати з величезною кількістю далеких та рідкісних станцій і за 3 роки у мене в колекції вже були підтвердження від кореспондентів із 205 країн. Я написав заяву і був прийнятий до членів Об'єднаного DX клубу UDXC, де мені було видано членський №397. Деякі радіоаматори здивовано запитують, а навіщо вступати до якихось клубів? Справа в тому, що зараз, хоча це було і завжди, просто, за радянських часів нас "годували" "безкоштовною", а точніше, вигідною діючій системі, інформацією, а будь-яка інформація, подобається комусь це чи ні, коштує грошей. І ось, об'єднуючись у клуби і сплачуючи членські внески, провідні короткохвильовики будь-якої країни, в тому числі й України, отримують можливість як обмінюватися інформацією між собою, так і отримувати доступ до інших. джерел. А це, повірте, важливо, якщо Ви хочете досягти серйозних успіхів.
Повертаючись до теми змагань, скажу, що я почав завзято штурмувати вершину Майстра спорту України та небезрезультатно. У 1996 році я посів 3-е місце у телеграфному Чемпіонаті України у однодіапазонному заліку на 80м. Наступного, 1997 року, я посів 2-е місце у телеграфному Чемпіонаті України у однодіапазонному заліку на 160м. Репетиція була проведена відмінна і наступного, 1998 року, я виступав у підгрупі один оператор - 2 діапазони, тієї, за участь у якій на той час можна було отримати звання Майстер спорту України, виконавши відповідні вимоги. Я хоч і посів там лише 9-е місце, але за набраними очками норматив Майстра спорту виконав. Наступного, 1999 року, тодішній начальник базової колективної радіостанції Криворізького регіонального відділення Ліги радіоаматорів України UR4EWA Сергій Рафальський, UT5EJR (SK), запропонував мені поїхати на очний Чемпіонат України з радіозв'язку на КХ та УКХ, що проводився у Генічеському районі Херсонської області на півострові Арабатська стрілка на узбережжі Азовського моря. Я погодився, хоч виступати мені довелося одному. Часу на серйозну підготовку техніки практично не залишалося, і в КХ турі я показав 9-й результат. А ось в УКХ турі завдяки техніці, люб'язно наданій Сергієм Олійником UT1EQ (TNX), я показав відмінний результат. У змаганні на 144 МГц я посів 6-е місце, на 432 МГц – 2-е місце та у загальному заліку 3-е місце. Таким чином я ще раз підтвердив виконаний мною норматив Майстра спорту України. До Держкомспорту України були направлені документи - подання на присвоєння цього звання та наказом Держкомспорту України від 31 грудня 1999 року №2367 мені було присвоєно звання – Майстер спорту України. Тоді я був у чудовій спортивній формі. Доказ тому - зайняте 3-е місце в мініконкурсі з прийому сигналів Азбуки Морзе, які генерує комп'ютер, так званий Pile Up, який поводився на черговій конференції Українського контест клубу у 2000 році у м. Запоріжжя.
Треба ще пару слів сказати про Круглі столи Українського контест клубу. В ті часи далеко не у всіх була можливість підключитися до Ітернету, тому на них доводилася різнопланова інформація і однією із рубрик була рубрика по результатам змагань. Проводив її Костянтин UX1IL. Але десь в середині 90-х з поважних причин він далі не міг приймати участь в круглих столах. Якось одного разу Президент клубу UY5ZZ запропонував мені зайнятися цією справою. Я погодився і з середини до кінця 90-х , коли вже Інтернет став звичним явищем в нашому житті, я на Круглих столах вів цю рубрику.
На жаль, з ряду як об'єктивних, так і суб'єктивних причин з літа 2000 року до кінця осені 2001 року моя радіоаматорська діяльність була тимчасово зупинена. Коли я знову почав працювати в ефірі, трапилася неприємність: згорів анодний трансформатор у моєму підсилювачі потужності. Оперативно виготовити його на той час для мене було неможливо. Я давно вже цікавився безтрансформаторними схемами анодного живлення ламп, але тепер ця тема стала більш ніж нагальною. На щастя, на той час вже побачила світ велика стаття з безтрансформаторних блоків живлення ламп відомого короткохвильовика Ігоря Гончаренка DL2KQ, ex EU1TT. Я переробив матеріал цієї статті стосовно своїх умов і в результаті вийшов досить малогабаритний і досить ефективний підсилювач з безтрансформаторним анодним живленням з помноженням на 4 мережевої напруги на тих же двох лампах ГІ-7Б.
Ще одна цікава тема, яка захопила мене у 2002 році, це ЕН-антени. Якось я почув в ефірі розмову двох радіоаматорів із Самарської області Росії, у якій йшлося про дуже малих за розмірами, але досить ефективні антени, які їх автор, Тед Нарт W5QJR назвав ЕН-антеннами. Вони дали мені посилання на сайт іншого американського випробувача цих антен W0KPH. Ознайомившись із матеріалами сайту, я десь на інтуїтивному рівні відчув, що це в мене має вийти. Тим більше, як я з'ясував, в Україні мало хто про це чув, а тим більше ніхто не займався. Я побудував ЕН-антену на діапазон 20 метрів діаметром 5см та довжиною 30см, поставив її на даху 9-поверхового будинку, в якому я живу і почав проводити дослідження. Порівняння її в ефірі з багатодіапазонним вертикальним випромінювачем UW4HW дало дуже обнадійливі результати. Ця антена за своєю ефективністю лише трохи поступалася повнорозмірному вертикальному випромінювачу. З цією антеною я вирішив виступити в однодіапазонному заліку (20 метрів) у телефонних змаганнях CQ WW DX Contest. Особливо я здивувався, коли в цих змаганнях мені відповів ZK1MA, Північні острови Кука, наш антипод по Земній кулі, при тому, що разом зі мною його звали ще дві станції.
Далі я працював на ЕН-антену у змаганнях Ukrainian DX Contest у підгрупі один оператор 20м SSB і навіть у цій підгрупі посів перше місце серед українських станцій. Потім йшов телеграфний CQ WW DX Contest. Щоб урізноманітнити ці експерименти, я виготовив диско-конусний ЕН-випромінювач на діапазон 40 метрів. Спочатку я встановив цю антену на висоті 3м від даху. Проте її робота виявилася неефективною. Що робити? Прийшла в голову думка про необхідність підняти її вище. Наскільки це було можливо в умовах, коли проходять змагання та матеріали не підготовлені, вдалося підняти її на висоту 7 метрів. Відразу відчувся ефект. Як потім показали дослідження, проведені іншими радіоаматорами, висота підвісу для цих антен відіграє ту ж роль, що і для звичайних. Тут я також був здивований її досить високою ефективністю. Часто далекі станції відповідали мені поряд з іншими станціями. Заключним акордрмом у цих експериментах стало випробування ЕН-антени для діапазону 160м. Звичайно, це була далеко не повноцінна конструкція, але результати, проте, виявилися обнадійливими. Усі результати цих експериментів можна переглянути в журналах"Радиомир КВ и УКВ" № 1 за 2003 рік, № 7 и № 8 за 2003 рік. Також ці статті опубліковані в українському журналі "Радіоаматор" №2 за 2003 рік та №4 за 2004 рік. Якщо ця антена добре себе зарекомендувала, було вирішено зібрати з ЕН випромінювачів направлену антенну систему. Але тут все виявилося дуже погано. Декілька класичних методів фазування не принесли бажаного результату. Два елементи працювали гірше, ніж один. Дещо пізніше російський ентузіаст ЕН антен Володимир UA1ACO показав, що більш-менш прийнятне підсилення антени починається при розносі випромінювачів на відстань близько довжини хвилі. Таким чином, у цьому питанні малогабаритність антен зводилася нанівець. Неможливість класичними методами, а точніше, за малої відстані між випромінювачами створити направлену антенну систему призупинила мої експерименти у цьому напрямку.
Починаючи з 2002 року я певною мірою став утрудненим у своїх заняттях контестингом з наступної причини. Я влаштувався на роботу з так званим "поточним" графіком, коли робочий день потрапляє і на вихідні, тобто в ті дні, коли проводяться всі змагання з радіозв'язку на КХ. Природно, про повноцінну участь у змаганнях та високий результат не могло бути й мови. Але частково вихід був знайдений у вигляді участі, де це можливо, в однодіапазонному заліку, коли проходження немає чи вдень, чи вночі. Це якоюсь мірою скрасило ситуацію і щороку в одній із цих підгруп я почав займати призові місця серед українських станцій. За роками ця хронологія виглядає так:
2002 рік: -3-е місце в телеграфному Чемпіонаті України у складі команди UR4EWA; -1-е місце в підгрупі SO 20M SSB в Ukrainian DX Contest.
2003 рік: -1-е місце серед українських станцій у CQ WW CW у підгрупі SO 20m.
2004 рік:
-2-е місце у телеграфному Чемпіонаті України у складі команди UR4EWA;
-1-е місце в підгрупі SO 40M CW в Ukrainian DX Contest.
2005 рік: 1-е місце по Україні та 10-е у загальному заліку в IARU Reg.1 Field Day; -1-е місце серед українських станцій у підгрупі SO AB в Oceania DX SSB Contest;
-1-е місце серед українських станцій у CQ WPX CW у підгрупі SO 40m;
-2-е місце серед українських станцій у підгрупі SO CW в ARI DX Contest.
2006 рік: 1-е місце серед українських станцій у підгрупі SO 20M в All Asian DX SSB Contest. 2007 рік: -1-е місце серед українських станцій у CQ WPX SSB у підгрупі SO 160m LP.
-1-е місце серед українських станцій у підгрупі SO HP у CIS DX RTTY Contest.
-1-е місце серед українських станцій у підгрупі SO 160M Low у CQ WPX SSB Contest.
2008 рік: -2-е місце серед українських станцій у підгрупі SO 20M в Russian DX Contest.
-2-е місце серед українських станцій у підгрупі SO 20M HP в Ukrainian DX Digital Contest.
-1-е місце серед українських станцій у підгрупі SO 20M у All Asian DX CW Contest.

Як я вже казав, робота у змаганнях дозволяє спрацювати з багатьма рідкісними країнами та територіями. Однак "полювання" за ними захопило мене настільки, що я до початку 2004 року вже мав підтвердженими 260 країн, а за сумою 8 діапазонів, крім 160 метрів, мав понад 1000 очок, тобто. понад 100 країн кожному з них. У цей час Український контест клуб на чолі з UY5ZZ виступив із новою ініціативою: створенням дипломної програми UDXA – українського аналога відомої програми DXCC.
Метою створення цієї програми було збільшення активності українських короткохвильовиків у цьому напрямку, підготовка їх до виконання умов програми DXCC, а також нагородження претендентів нагородами, які за якістю не поступаються американським, а за вартістю набагато дешевшими та доступнішими для середнього українця. Презентація цієї програми відбулася на черговій конференції контест клубу у травні 2004 року. Я подав 2 заявки: на диплом UDXA з підтвердженими 265 країнами та 8 Band UDXA – підтвердження понад 100 країн на 8 діапазонах. У першій номінації через велику кількість учасників номера дипломів було розіграно і мені дістався 2-й номер. А у другій номінації я був тоді єдиним і отримав диплом №1. Щоправда, через велику завантаженість чек-поінтів на цьому дипломі замість реальної кількості підтверджених країн мені надрукували цифру 888, але це дрібниці.
Після цього я відчув, що подальших серйозних результатів з одноелементними антенами досягти практично неможливо. Постало питання вибору типу антен. В Україні в той час із матеріалами для самостійного виготовлення антен була велика проблема, а придбання імпортних антен було мені не по кишені. На щастя, на одному з форумів в Інтернеті я знайшов посилання на цікаву розробку німецької короткохвильової системи Корнеліуса Поля DF4SA під назвою Spiderbeam. Суть цієї антени полягала в тому, що вся вона була виконана з дроту, а пасивні елементи були виконані у вигляді кутів, що дозволяло за наявності декількох діапазонів різко зменшити її вагу і розмістити всі елементи на простій хрестоподібній розпірці. На той час я вже придбав невисоку щоглу як ферму з вбудованим двигуном з редуктором і був готовий до встановлення спрямованої антени. Я промоделював антену 5 Band Spiderbeam (20 - 10m) з урахуванням моїх місцевих умов, і в жовтні 2004 року ця антена була встановлена. Про це я написав статтю "5 Band Spiderbeam - український варіант" у журналі "Радіоаматор", яка була опублікована у його №4 за 2005 рік. Про ефективність цієї антени можна судити за таким фактом. Зустрівся я з одним з наших короткохвильовиків, а він мене й питає: "Це ти сьогодні вранці працював на 20-ці з американцями?" Я відповів ствердно, після чого він каже: "Як же так, я чую, ти з кимось працюєш, даєш їм рапорту, а я не чую навіть присутності станції?" Це при тому, що сам він непоганий телеграфіст, антена у нього диполь діапазону 20м на висоті 10 метрів над землею.
До ще однієї модернізації антен мене підштовхнув такий випадок. Як я вже казав раніше, у мене над двором будинку на висоті 9-поверхового будинку висів диполь на діапазони 80 та 40 метрів. І ось одного разу чую я, щоправда, не дуже голосно, як на 40м працює рідкісна станція ZL7II. Багато українських станцій її дозвалися, почав звати і я. Звав протягом години, але безуспішно. Це спонукало мене до експериментів з вертикальними антенами для цього діапазону. Було прийнято рішення поставити чвертьхвильовий вертикал на діапазон 40м для того, щоб він працював і в діапазоні 30м. А поки я діставав матеріали, я спробував дротяну конструкцію у вигляді так званого зігнутого вертикалу. Як відомо, основний внесок у формування діаграми направленості антени робить та її частина, якою тече найбільший струм. А кінець чвертьхвильового вертикалу – це максимум напруги. І, як показує антенний моделювач, певну частину чвертьхвильового вертикалу можна нахиляти без особливої шкоди для діаграми направленості. Я зробив таку антену і результат перевершив усі мої очікування. Антена працювала чудово! Про це я написав статтю, опубліковану в журналі "Радіоаматор" № 1 за 2005 рік, а також у журналі"Радиомир КВ и УКВ" № 5 за 2005 рік. Щоправда, ця антена працювала лише в однодіапазонному варіанті. А невдовзі я встановив собі і 2-діапазонний (40 та 30м) вертикал. З такими антенами справи пішли веселіше. У 2005 році я отримав престижну дошку за програмою UDXA – 5 Band UDXA, а у 2006 році я вже мав підтвердженими 302 країни та отримав дошку UDXA за роботу з 300 країнами.
Настав час заявити про себе на міжнародній арені. У 2006 році я подав заявки та отримав диплом DXCC, потім WAZ, потім базовий диплом програми 5 Band WAZ за радіозв'язки зі 170 зонами з 200 на 5 діапазонах. На початку 2007 року я подав заявки на дві дошки, що видаються ARRL: 5 Band DXCC і DXCC Challenge. Причому QSL-картки, які необхідно вислати туди на перевірку, я підібрав таким чином, щоб, крім усього іншого, мені були зараховані всі мої підтверджені на той момент 303 країни. У червні 2007 року мої заявки були прийняті до розгляду, а наприкінці 2007 року я отримав ці дві престижні нагороди і мій позивний вже фігурував у списках ARRL у двох номінаціях: 303 підтверджені країни та 1040 очок за програмою DXCC Challenge. На початку 2008 року низка радіоаматорів України ініціювала введення нового розділу у програму UDXA – це розділ UDXA Challenge. Я брав активну участь у розробці документації на заявки і мені як володарю DXCC Challenge керівництвом програми UDXA було доручено почесний обов'язок: бути регіональним чек-поінтом у розділі UDXA Challenge.
Поряд із виконанням умов престижних дипломів ARRL та журналу CQ, за старою прихильністю я виконував умови та отримував дипломи інших програм. За програмою клубу DIG я отримав дипломи WDXS, EU-PXA, DIG-DIPLOM-77. За зразком американської програми USA-CA Росія та Україна заснували дипломи за роботу зі своїми районами обласного підпорядкування RDA та URDA відповідно, які є у моїй колекції. Український контест клуб заснував диплом "Worked UCC members", який я з задоволенням виконав. отримав я базовий диплом української острівної програми UIA. Отримано низку дипломів за роботу з українськими станціями, а також на честь ювілейних дат, таких як WAU, WAUR, UCRF-10 years, UARL-15, Victory Day, Победа-50 Перемога-60, Санкт-Петербург 300, Петрополь 300, Северная Пальмира, ЛСКВ-75, Афганский излом, Новая Каховка, Home haven. І нарешті, 3 дипломи, що стосуються полюванням за DX: WAC, P-6-K и U-DX-M.
Не можна не згадати ще один вид моєї діяльності на терені радіо – робота спеціальними позивними. 2005 був знаменним для радіоаматорів, а для криворізьких особливо. По-перше, у 2005 році ми відзначали 40-річчя утворення радіоклубу у м. Кривому Розі. По-друге, цього року виповнювалося 60 років Великої перемоги. Я запропонував начальнику нашої базової колективної радіостанції UR4EWA Овчинникову Н.А., UR5EDK оформити спеціальні позивні з нагоди цих свят. Але тут нас чекало розчарування. Довелося всю ініціативу взяти на себе. Згідно з чинним положенням про видачу спецпозивних, цей позивний можна отримувати не обов'язково на час ювілею, а протягом календарного року. Таким чином, замість січня ювілей Криворізького радіоклубу я відзначав у серпні спецпозивним EN40EKR. Було проведено близько 2000 зв'язків із радіоаматорами з 63 країн 6 континентів. Щодо заходу, присвяченого Великій перемозі, то я отримав спецпозивний EN60EKR до другого етапу радіоекспедиції "Перемога", присвяченого розгрому Квантунської армії та повному закінченню Другої світової війни з 27 серпня по 4 вересня. Тут також було проведено близько 2000 зв'язків із радіоаматорами з 69 країн 6 континентів. Картки були надіслані всім автоматично через бюро. 2006 року Україна відзначала 15-річчя своєї Незалежності. Я як прихильник незалежної української держави не міг залишитись осторонь і з 23 по 27 серпня працював спеціальним позивним EN15EIU. Цей позивний символізував наступне: EN-15years-Echo-Independent-Ukraine.Радіоаматори, які проживають на території СНД, іноді ставили питання: Незалежність? Від кого? Від нас? Навіщо?. З мого боку звучали дипломатичні, стримані відповіді. Цим позивним було проведено близько 2000 зв'язків із радіоаматорами з 58 країн 6 континентів. А у грудні цього ж року радіоаматорська громадськість України відзначала своє свято – 15-річчя Ліги радіоаматорів України. Мені також пощастило працювати спецпозивним EO15EK. Як це не дивно, але з Дніпропетровської області я виявився єдиним, хто брав участь у цьому заході таким чином. Тут також у період з 15 по 25 грудня було проведено близько 2000 зв'язків із радіоаматорами з 56 країн 5 континентів. За роботу цими двома спецпозивними картками також були автоматично розіслані всім через бюро.
У 2007 році моя колишня активна радіоаматорська діяльність почала давати свої плоди. По-перше, я отримав престижні міжнародні нагороди – плакетки 5 Band DXCC, DXCC Challenge. По-друге, мене обрали головою Криворізького регіонального відділення Ліги. радіоаматорів України.
Оскільки про свою діяльність на цій ниві вирішив написати через 10 років, то й виклад буде у короткому тезовому вигляді.

2008 рік.
1. Створення Ради криворізького регіонального відділення Ліги радіоаматорів України.
Рада була створена на демократичній основі, де кожен міг прийти на засідання Ради та взяти участь в обговоренні нагальних питань. Завданням Ради була підготовка питань з розвитку радіоаматорського руху Кривого Рогу для затвердження їх на зборах.
2. Реанімування "Кубка Кривбасу". У тому, що це було справді реанімування, можна переконатися, порівнявши результати 2007 та 2008 років. Для цього докорінно було перероблено "Положення про змагання", закуплено кубки та медалі, надруковано барвисті грамоти та сертифікати учасників.
3. Реанімування диплому "Кривбас". Наново було перероблено дизайн диплому, надруковано необхідну їх кількість. Налагоджено облік володарів диплому та проведено рекламну кампанію з популяризації диплома.
4. Створення сайту. Вперше мною було створено сайт криворізьких радіоаматорів. Головна сторінка сайту мала такий зовнішній вигляд. На цій сторінці, окрім цікавих новин, відображалась інформація про те, хто в яких заходах брав участь та які показав результати.
5. Проведення інвентаризації. Було складено список майна Криворізького регіонального відділення Ліги радіоаматорів України (далі КРОЛРУ) підготовлено документи на списання тієї його частини, яка застаріла або стала непридатною. У цьому була велика заслуга тодішнього секретаря- скарбника Архіпова Юрія, UT1EJ.

2009 рік.
1. Розвиток "Кубка Кривбасу". Результати та нагороди минулого року та розсилка запрошень потенційним учасникам дали свої результати На коротких хвилях кількість учасників перевалило за сотню. Це вже було серйозно. На ультракоротких хвилях було перероблено "Положення про змагання" та активність також помітно підвищилася.
2. Для організації електронного суддівства було закуплено програму QSO Tournament Studio та вперше проведено електронне суддівство "Кубка Кривбасу".
3. Ішов процес подальшого розвитку сайту:
-Створення форуму. Начебто справа добра, але це обернулося таким потужним потоком негативу, що про це не хочеться писати.
-Створення таблиці досягнень. З метою активізації радіоаматорського руху було створено таблиці досягнень криворізьких радіоаматорів. На коротких хвилях перша це таблиця участі в змаганнях та показані в них результати. Друга це таблиця з обліку спрацьованих та підтверджених країн та територій за списком програми DXCC. На ультракоротких хвилях підводилися підсумки лише за кількістю спрацьованих та підтверджених країн та квадратів за діапазонами.
-Створення криворізького колбука (списку позивних з указанням прізвища). Багато хто висловлювався за його створення і вперше криворізький колбук був створений. На сайті він мав такий зовнішній вигляд.

Надалі всі раніше зазначені заходи регулярно проводилися, тому нижче я буду вказувати тільки нові.

2010 рік
1. Дипломи WAO, WASU. Колишній голова, а на той момент керівник УКХ комітету КРВ ЛРУ Володимир Ратушний, UT1EA, загорівся ідеєю створення серйозних УКХ дипломів державного рівня, таких як WAO (Worked All Oblast' of Ukraine – працював з усіма областями України) та WASU (Worked All Squares of Ukraine – працював з усіма великими квадратами України). Спільними зусиллями був розроблено дизайн цих дипломів та заснування їх на рівні Кривого Рогу. Але, враховуючи серйозність умов цих дипломів Володимир запропонував оформити їм статус всеукраїнських. На той час я був обраний головою дипломного комітету Ліги радіоаматорів України та після проведеної певної роботи цим дипломам було надано статусу всеукраїнських.
2. Укладання нового договору з Криворізькою радіотехнічною школою.
3. Робота спецпозивним ЕМ65ЕКR на честь 65-річчя Перемоги.
На зборах було ухвалено рішення попрацювати спеціальним позивним на честь 65-річчя Великої перемоги. Я зайнявся процедурою оформлення дозволу і незабаром такий дозвіл був отриманий. Активність криворіжців у цьому заході як на КХ, так і на УКХ була дуже високою. Один тільки UT5EO провів близько 2500 зв'язків телеграфом. Були замовлені барвисті картки та розіслані всім через бюро.
4. Організація виїздів у парк у День незалежності.
З ініціативи начальника базової колективної радіостанції КРО ЛРУ UR4EWA Миколи, UR5EDK, було організовано як частина заходу Криворізької радіотехнічної школи на честь святкування Дня незалежності України, виїзд у парк "Ювілейний" представників криворізької радіоаматорської громадськості з апаратурою та антенами для участі у святкуванні та популяризації аматорського радіозв'язку. Надалі ці виїзди стали традиційними.

2011 рік.
1. Сайт – створення історії УКХ руху криворізьких радіоаматорів у фотографіях.
Старійшина радіоаматорського руху на криворіжжі Гудзенко Валерій Петрович UY5SI запропонував створити на сайті рубрику про історію руху ультракороткохвильовиків Кривого Рогу Сам він надав чималу колекцію фотографій, відгукнулися інші радіоаматори і в результаті така сторінка на сайті була створена. Вона мала такий зовнішній вигляд. Фотографії можна переглянути за посиланням
2. Про відвідуваність. Інтерес до діяльності Ради КРО ЛРУ постійно зростав, про що свідчить протокол січневих зборів 2011 року.
Як завжди, не обійшлося без опозиціонерів. Але переважно відчувалося, що радіоаматори Кривого Рогу на підйомі.
3. Проведення конкурсу-виставки ЩСЛ-карток.
Начальник ЩСЛ-бюро Володимир, UT2EZ, запропонував провести конкурс особистих ЩСЛ-карток, щоб якось активізувати ЩСЛ-обмін серед криворізьких радіоаматорів. Слід зазначити, що ситуація з цим була не найкращим чином. Рада КРО ЛРУ підтримала цю ініціативу, було створено конкурсну комісію, та захід було проведено на належному рівні.
4. Новий статут КРО ЛРУ.
Кабінет Міністрів України видав новий закон про громадські організації та об'єднання. На приведення документів у належний порядок було дано 5 років. Керівництво Ліги радіоаматорів України (ЛРУ), підрозділом якої було КРО ЛРУ, не поспішало з переоформленням і, мабуть, це була правильна позиція. Треба було щось робити нам. Рада розробила новий Статут, який враховує поточний стан справ. Особливо багато над ним попрацював UT1EJ, Юрій - наш секретар-скарбник. Від представників опозиції звучала критика щодо невідповідності Статуту закону, не беручи до уваги позицію та стан справ у самій ЛРУ. Проте після спекотних дебатів Статут рішенням загальних зборів було затверджено.

2012 рік.
1. Проведення 1-х очних змагань КРО ЛРУ.
За ініціативою Данила, UT5EO, були організовані та проведені перші очні змагання з радіозв'язку на КВ та УКХ згідно з затвердженому Положенню. Він же взяв на себе основні організаційні витрати.
2. Організація 1-ї радіовиставки.
Вперше в історії радіоаматорського руху Кривого Рогу було проведено виставку творчості радіоаматорів у приміщенні Криворізької радіотехнічної школи. На ній, окрім криворізьких радіоаматорів, були присутні гості з Кіровоградської області.

2013 рік.
1. Спецпозивний EM40EKR на честь ювілею КРТШ.
У 2013 році виповнювалося 40 років від дня утворення Криворізької радіотехнічної школи. Було ухвалено рішення повідати світові про цю знаменну подію. Було надіслано запит на отримання спеціального позивного EM45ERS, надруковано спеціальні ювілейні картки, які після закінчення роботи спецпозивним були розіслані всім через бюро.
2. Організація 2-ї радіовиставки.
Виходячи з позитивного досвіду проведення першої радіовиставки, у 2013 році було ухвалено рішення зробити цей захід традиційним. Було розроблено Положення про радіовиставку, проведено рекламну кампанію. У цій виставці, крім криворізьких та кіровоградських радіоаматорів були й представники Запоріжжя. Також було організовано виставку-продаж промислових виробів для радіоаматорів, яку проводили бізнесмени з Кривого Рогу, Віктор UT0EG, та Запоріжжя Ігор UT7QF.
3. Проведення 2-х очних змагань КРО ЛРУ.
Також було прийнято рішення зробити традиційними очні змагання з радіозв'язку на КВ та УКХ з виїздом на Каховське водосховище. Знову основну роль організації цього заходу зіграв Данило, UT5EO. Змагання пройшли досить активно, про що можна судити з підсумкового протоколу змагань.
4. Участь у 1-х очно-заочних змаганнях України з радіозв'язку на УКХ.
У 2013 році УКХ комітет ЛРУ організував проведення перших очно-заочних змагань з радіозв'язку на УКХ. Лідери криворізьких ультракороткохвильовиків запропонували створити команду та взяти участь у цих змаганнях. В результаті команда була створена у складі UT1EA та UT4EK. Також на змаганнях виступала ще одна команда, що складалася з найстарішого (UT2EM) та наймолодшого (UW5EDY) криворізьких ультракороткохвильовиків. Команду та вболівальників на своєму особистому транспорті до місця змагань доставив Олексій UT6EN. На першій позиції розташовувався Володимир, UT1EA, зі своєю особистою апаратурою та антенами, а на другу позицію мені свої особисті апаратуру та антени люб'язно надали Олексій UT6EN та Олександр US5EY. У запеклій боротьбі основна криворізька команда посіла перше місце, про що було написано в газеті "Червоний гiрник".

Тепер коротко, у тезовому варіанті, опишу свою діяльність як керівник дипломного комітету ЛРУ, куди мене обрали з подачі Ігоря, UT7QF.

2011 рік.
1. Створено спеціальний сайт дипломного комітету ЛРУ.
2. Проведено облік та систематизація дипломів, що видаються місцевими відділеннями ЛРУ та окремими радіоаматорами.
3. Засновано диплом, організацію днів активності та розсилку диплома "20 років ЛРУ"
Тут треба відмітити той неоцінимий вклад в розробку дизайну дипломів, який зробив мій заступник Неділько Сергій, UT3RS.
4. Засновано диплом, отримано спецпозивний EN50ESF, організовано дні активності та розсилку диплома "50 років першому польоту людини в космос".

2012 рік.
1. Організація спільної роботи з польськими колегами на честь проведення Чемпіонату Європи з футболу EURO-2012.
Заснування та розсилка диплома "UR-SP EFC 2012".
2. Відновлення видачі раніше заснованого диплома ЛРУ "Перемога".

Хочеться розповісти про ще один напрямок моєї діяльності в аматорському радіо. В 2009 році, після знайомства з моїми журнальними публікаціями, до мене почав звертатися керівник сільської колективної радіостанції US4EXD із смт Христофорівка Криворізького району Вячеслав Григорович Левицький, UT2ED. Після декількох разів спілкування я запропонував йому включити мене в склад їхньої команди на змагання з радіозвязку на УКХ "Польовий день". Він погодився і в липні 2009 року ми виступили командою в розширеному складі: UT4EK, UT2ED, UT2EL. UT2EL - Василь Гуренко, ще один радіоаматор, що живе в Христофорівці. В наступному 2010 році до складу команди приєдналися радіоаматори із села Лозуватка Микола US5EGZ, Віктор UT5ECV, Олександр UT5EMM, а також радіоаматор-початківець із села Ранній Ранок Максим UV5ENH. На той час у команди були апаратура і антени тільки на діапазон 144 МГц, тому результати були незначними. В 2011 році до команди приєднався UT1EE Юрій із Кривого Рогу, у якого був трансівер IC-7000 з діапазонами 144 і 432 МГц. Тому постало питання виготовлення антени на діапазон 432 МГц. Я зайнявся цим питанням і з точки зору мінімальних затрат і простоти виготовлення вирішив створити антенну решітку 8х8 елементів. В якості траверси були деревяні рейки, а елементами - біметалевий сталево-мідний провід діаметром 4 мм. Антена досить непогано себе показала, але виявився один механічний недолік. При установці антени команда не впоралась, антена впала і несуча рама, також із деревини, була пошкоджена. Це було враховано і в наступному році несуча рама була вже металева.Також постало питання модернізації антени на діапазон 144 МГц. Раніше для себе я зробив антену 5 елементів DL2KQ на цей діапазон. Вона мені дуже сподобалась. Для команди я вирішив зробити фазовану решітку із чотирьох таких антен. Ця антенна система явно переважала одиночну антену F9FT, яка використовувалась раніше.
Відносно роботи радіостанції US4EXD на коротких хвилях можна сказати наступне. В 2011 році виповнилось 20 років з дня відкриття радіостанції. Її начальник, Вячеслав UT2ED вирішив відзначити цю подію отриманням спеціального позивного сигналу і активною роботою в ефірі, щоб нас чули в цілому світі. Я йому в цьому допоміг і ми отримали позивний EN20EXD, замовили красиві картки для підтвердження проведених радіозвязків. Включилися в роботу. Особливо це цікаво було для аматора-початківця Максима UV5ENH. Загалом було проведено більше 2000 звязків з 56 країнами і 5 континентами. Картки всім були розіслані через бюро.
Окремо треба сказати і про так звану "радіодачу". Як і скрізь по країні, в Христофорівці дитяча технічна творчість була в упадку. Приміщення колективної радіостанції забрали для інших цілей, тому постало питання подальшого існування радіостанції. Перед Вячеславом UT2ED я поставив питання про придбання будинку в селі по невисокій ціні. Він знайшов покинутий, але ще в доброму стані будинок якраз на краю села і за символічною ціною я його купив. Зробив ремонт, поставили антену IV на 80 і 40-метрові діапазони. Далі, дякуючи колегам із Лозуватки, розташування колективної радіостанції US4EXD було оформлено на цей будиночок. Колеги охрестили цей будинок "радіодачею." В подальшому я виїжджав сюди на змагання з радіозвязку в діапазоні 160 метрів або коли в даний час працювала якась експедиція в далекі країни. Для цих цілей я придбав собі пластикову щоглу фірми Spiderbeam заввишки 18 метрів. Дякуючи цьому я виконав умови диплому DXCC 160 m.
В цей час в Інтернеті була опублікована стаття відомого короткохвильовика Сергія EX8A про підсилювач на лампі ГУ-81М, де він пропонував відчутно підвищити її вихідну потужність шляхом півторакратного підвищення напруги на екранній сітці у порівнянні з її паспортним значенням. Я зробив такий підсилювач , що дало змогу в Чемпіонатах України зайняти 1-е місце в телефонному турі на діапазоні 80 м, та 3-е місце в телетайпному турі на діапазоні 160 м. Але, незважаючи на велику кількість схвальних відгуків, цей підсилювач виявився досить ненадійним через електричні пробої в лампі з причини завищення напруги на екранній сітці. Я добре підготувався до Чемпіонату України 2013 року, але в самий непідходящий момент, при контрольному випробуванні, відбувся пробій в лампі, що привело до виходу з ладу мого трансівера IC-746. Врятувало те, що у нашого колеги з Христофорівки Василя UT2EL вдома знаходився наш спільний трансівер SW-2010. Я його взяв, аде його потужності не вистачило для повноцінної розкачки лампи, тому в цих змаганнях я зайняв скромне 12-е місце.
На жаль, внаслідок тяжкої хвороби, а потім смерті моєї дружини Олі, UR5EQL, я на кілька років випав із радіоаматорства.

Але життя продовжується, час гоїть рани і все ставить на свої місця. Команда колективної радіостанції проявляла активність. На жаль, в 2017 році відійшов у вічність начальник радіостанції Вячеслав UT2ED. Команда доручила мені, як власнику будинку, де "прописана" радіостанція, очолити її. До чергового виїзду на "Польовий день" я дещо переробив антену на 144 МГц: замість стеку 4 вгору я зробив стек 2 ряди - 2 поверхи. Це значно полегшило підйом антени, а характеристики лишились ті самі, якщо може навіть трохи покращились.
Але тут виникли непередбачувані обставини. Контест-заздрісники з радіоклубу, яким я раніше керував, найняли місцевих, які вдерлися до мого будинку - "радіодачі". Розбили вікно , підпиляли решітку, вдерлисч всередину і винесли багато цінних речей. Це і кабелі для антен на Польовий день, і провід для антен Бевереджа, і короткохвильовий підсилювач потужності на лампі ГУ-81М з блоком живлення, і багато різних заготовок під майбутні проекти. Це трапилося навесні і була поставлена під загрозу участь команди в змаганнях з радіозв'язку на УКХ Польовий день. Але Максим UV5ENH допоміг вирішити питання з придбанням кабелю, а далі вже я з його допомогою відновив систему живлення антен і участь команди в цих змаганнях відбулась. Після змагання всі цінні речі, які вдалося відновити та які лишились,члени команди розібрали і розмістили по своїх будинках. Також ми добре закріпили вікна та відновили решітку. Але недоброзичливці на цьому не зупинились. Відбулась ще більш зухвала спроба пограбування з виламуванням стіни і проникненням всередину будинку. Правда, нічого цінного там вже не було. І на цю тему мені згадався епізод з роману Вадима Собко "Стадіон". Там, зокрема, описуються події,що відбувались на початку становлення автомобільного спорту. Так ось там, щоб прибрати конкурента, в глухому місці поперек траси на рівні шиї гонщика натягували тонку, але дуже міцну проволоку. Звісно, що на великій швидкості, стикаючись з такою перешкодою, голова гонщика злітала з плечей. Тому, зважаючи на це, виходить, що я досить легко відбувся. Але, повернемось до нашого життя.
Робота в ефірі як на КХ, так і в "Польових днях" на УКХ принесла свої плоди. В апаратному журналі радыостанції на КХ значились звязки з представниками більш, ніж 100 країнами по списку DXCC. Я подав заявку на диплом UDXA і команда цей диплом отримала. Після відходу у вічність Володимира, UT1EA, дипломи за роботу на УКХ перебрав на себе УКХ дипломний комітет Ліги радіоаматорів України. Ми, за результатами нашої роботи, подали заявку на ІІІ ступінь диплома WASU за звязки на 144 МГц, а далі на такий же диплом за звязки на 432 МГц.
Що стосується моєї роботи на КХ, то в кінці 2019 року я вирішив спробувати участь в змаганнях в підгрупі QRP - робота з дуже малою потужністю - до 5 Вт. У свій час командою був придбаний трансівер SW-2010, потужність якого відповідала даному критерію. Першими змаганнями були змагання CQ WW DX SSB Contest. Я хоч і зайняв друге місце серед українських станцій, але задоволення не отримав. На мій погляд, участь в підгрупі QRP в телефонних змаганнях з розряду мазохізму. Або треба мати дуже серйозні антени, щоб це себе хоч якось виправдовувало. Наступними змаганнями, де я брав участь в такій якості, був наш рідний Ukrainian DX Contest. Там вже треба було працювати як в телефонному, так і в телеграфному режимі. При наявності телеграфу робота пішла значно веселіше і більше, ніж 70 відсотків звязків були проведені саме телеграфом. В цих змаганнях я зайняв перше місце серед українських станцій. І початківцям я можу порекомендувати лише одне: якщо приймати участь в змаганнях QRP, то щоб мати хоч якесь задоволення, працюйте телеграфом.
Ще один напрямок діяльності команди US4EXD хотілося б висвітити. В світі існує радіоаматорська програма популяризації памяток природи світового значення WFF (World Flora and Fauna). Також в деяких країнах є популяризація памяток природи місцевого значення. В Україні цим питанням зайнявся відомий антарктичний радист з Рівного Павло UT1KY. Він провів величезну роботу по класифікації цих памяток і створив сайт , присвячений цій радіоаматорській програмі. В 2017 році Юрій, UT1EE, захопився цією програмою і запропонував провести поїздку по таким памяткам вздовж річки Інгулець. Була організована перша така поїздка, але без моєї участі, і якоїсь більш-менш потужної роботи в ефірі там не було. Це була, як то кажуть, розвідка боєм. А ось до наступної поїздки ми підготувалися добре. Відомий в Україні ультракороткохвильовик Анатолій Калашник, UT5VD, обдарована і різностороння людина, запропонував нам "озвучити" розташований недалеко від нього заповідник Велика та мала скелі біля радонового озера. Ми зібрались і поїхали туди командою. Облаштували табір, попрацювали в ефірі і ось коротенький звіт про цю роботу.
Натхненні цим успіхом, ми вирішили зробити поїздку ще в один заповідник, але уже в районі річки Інгулець. Це Інгулецький степ. Зібрали команду, розвернули робочу позицію, відпрацювали в ефірі. Ось звіт про дану поїздку. Ці наші поїздки відображені на сайті Української програми "Флора і Фауна."
Про своє особисте можна ще додати те, що я виконав умови престижної нагороди DXCC Honor Roll - світового почесного списку радіоаматорів, яким в їхньому активі не вистачає менше, ніж 10 територій до їх повної кількості згідно зі списком дипломної програми DXCC. В цьому можна пересвідчитись, перейшовши по посиланню і знайшовши мій позивний UT4EK. В нашій вітчизняній програмі UDXA, прототипу DXCC, є також аналогічна категорія, тому я подав заявку і отримав плакетку UDXA Honor Roll. Є ще одна цікава дипломна радіоаматорська програма IOTA (Islands On The Air - острови в ефірі.) На Земній кулі існує більше тисячі островів. Є острови, де населення проживає постійно і там навіть є радіоаматори. Є повністю безлюдні острови, є і важкодоступні. І ось ентузіасти, які мають фінансові можливості, організовують туди поїздки, з тим, щоб ці острови озвучити, а бажаючим надати можливість провести з ними сеанс радіозвязку. В цій програмі також існує свій почесний список. До нього входять радіоаматори, які мають контакти більше ніж з половиною існуючих островів. Тепер я теж входжу до цього списку, в чому можна пересвідчитись тут. МІй позивний UT4EK можна знайти ближче до кінця цього списку.
Сюди можна додати ще таке. Десь на початку 2019 року тодішній адміністратор сайту Українського контест клубу, видатний український радіоспортсмен Микола Голіков, UY5QQ, почав хворіти і йому необхідний був помічник. Знаючи про моє адміністрування сайту криворізьких радіоаматорів, керівництво клубу запропонувало мені зайнятися цим і для клубного сайту. Я погодився. Коли Микола в серпні 2021 року відійшов у вічність, я став одноосібно адмініструвати цей сайт.
Після цього, один із приємних спогадів – це зустрічі з польськими колегами в 2019 році, про що буде розповідь нижче.

Розповідь перша.


Змагання з радіозвязку на коротких хвилях телефоном CQ WW DX 160M SSB Contest я провів у складі команди SN9L. Але про все по порядку. Коли я приїхав до Польщі, я захотів познайомитись із місцевими радіоаматорами. В Інтернеті побачив фото Володимира UY5ZZ разом із організатором одного з останніх з'їздів польських радіоаматорів Maciej SP9MRN. Подивився його дані на qrz.com і виявилося, що він живе за 50 кілометрів від міста, де я зупинився. Написав йому листа електронною поштою, а він відповів, що в моєму місті є радіоклуб. Причому написав мені й паралельно керівнику місцевого радіоклубу. Ним виявився приємний і чуйний чоловік Збігнєв SP9UNQ, який має родинні зв'язки з Україною, зокрема, з Донецькою областю. Він і привіз мене до радіоклубу. Після закінчення деякого періоду часу у нас склалися добрі приятельські відносини і коли треба було їхати в радіоклуб, то за мною заїжджав або сам Збігнєв на своєму автомобілі або Тадек SP9EHQ, що проживає ближче до мене. Клуб – це колективна радіостанція SP9PBH, розташована у школі для дітей з обмеженими можливостями, де Збігнєв веде гурток. Але у вівторки та у вихідні, коли є змагання, сюди приходять і дорослі радіоаматори. Приносять свої конструкції, обмінюються думками, загалом, йде нормальне людське спілкування. Для участі у змаганнях клуб використовує позивний SN9A. Цим позивним я встиг попрацювати в складі команди в CQ WPX RTTY Contest. Щоправда, зараз там немає антени на 160-метровий діапазон. Ми мали розмову на цю тему. І ось за тиждень до CQ WW DX 160M SSB Збігнєв познайомив мене з місцевими молодими радіоаматорами, які виявили бажання попрацювати у цих змаганнях. Це Maciej SQ9NIS, Mariusz SO9P, Lukasz SQ9KPK, Sebastien SQ9NFC. Капітаном команди був Maciej SQ9NIS, який запропонував попрацювати у змаганнях його контест-позивним SN9L. Тут, на відміну наших правил, дозволено використання особистих позивних до роботи командою. Для участі у цих змаганнях було орендовано будиночок на муніципальній базі відпочинку. Характерно те, що цей будиночок було збудовано спеціально для інвалідів. І все тут пристосовано для їхнього відпочинку: дзеркало на рівні голови сидячого, різні пристрої, що підтримують, крісло в душі, пологий в'їзд у будиночок і т.д. Ця база відпочинку розташована за містом за 25 км від центру в невеликому сосновому лісі. Увечері за мною заїхав Lukasz, SP9KPK і на його автомобілі ми за півгодини вдало дісталися місця призначення. На той час решта членів команди вже встигла розвісити диполь, закріпивши його за верхівки дерев. Трансівери IC-7300 FT-1000 MP Mark V Field. Підсилювач потужності на 2-х лампах старого зразка, який видавав 1кВт РЕР. Себастіена ще не було, він приїхав тільки в другій половині дня в неділю, тому нас було четверо. Працювати вирішили по 1 годині, щоб кожен міг відпочити 3 години. На такому сетапі за 1-у ніч було проведено 215 зв'язків. Вранці взялися за встановлення ще однієї антени: Inverted L із двома радіалами на рівні плечей. Maciek узяв з собою антенний аналізатор польського виробництва у версії Mini, так що налаштувати в резонанс радіали не склало особливих труднощів. Саму антену вирішили налаштувати на 1900 кГц, щоб з допомогою двох антен перекрити весь діапазон, т.к. були станції, які працювали на загальний виклик на 1980 кГц.І якось так усе вдало склалося, що на вертикал із такою потужністю вдавалося нормально тримати частоту, працюючи на загальний виклик. Команда виглядала ось так.Потрібно відзначити доброзичливе ставлення до мене польських радіоаматорів. Подальший час до наступної фази змагань пройшов у приємних розмовах. До вечора Lukasz змушений був переїхати та залишилися ми утрьох. За другу ніч провели ще 260 зв'язків. А в неділю на мене чекав приємний сюрприз. Maciek, SQ9NIS, люб'язно запропонував мені зробити на його автомобілі прогулянка місцевими пам'ятками. Перша з них – найбільша в Європі пустеля: Пустеля Блендовська. Приїхали ми на майданчик огляду для туристів, з якого відкрився краєвид на піщану місцевість завширшки близько 1 км і завдовжки, наскільки це дозволяло побачити навколишню місцевість. Вона знаходиться в Сілезькому воєводстві між містами Домброва Гурнича та Огродженець. Наступним етапом прогулянки були вапнякові скелі Юрського періоду. Ця гряда тягнеться від Кракова до Ченстохови. А ми приїхали на околицю міста Огродженець, де, до того ж, подивилися ще на руїни старого замку, зробленого з цього вапнякового каменю. Після цього ми відвідали заміський будинок відомого польського DX-мена, який їздив до DX-експедиції на острови Агалега (VP2V), Robert'a SP9WZS. Цікаво було побачити його антени 2 елементи на 40 та 30 метрів виробництва SP7GXP. Посиділи, поспілкувалися – і додому. Трохи відпочили та ще засвітла почали давати загальний виклик. На кінець змагань вийшов наступний результат: 566 зв'язків, 55 країн, 173 972 очки. Достатньо голосно проходили станції з України. Це UY5ZZ, UR5AS, UX2X, UW1M, UT1AA, UT2AN, UX1UA, UZ2I. Решту теж було чути досить непогано. І, як завжди, дивує велика кількість станцій із Німеччини. Дуже багато їх було. В одних був просто ломовий сигнал, деякі проходили на рівні шуму, але їхня кількість вражає. Вранці у понеділок ми залишилися вдвох з Maciek'ом. Згорнули антени, зібрали апаратуру і Maciek запросив мене відвідати його домашню радіостанцію. Трансівери IC-7600 та IC-7300, підсилювачі - той, що ми брали на змагання і наш, рідний, на базі радіостанції Р-140. Антени усі виробництва SP7GXP. Після цього Maciek на своєму автомобілі відвіз мене до місця розташування та поїхав до себе на фірму, господарем якої він є. Ось таке радіоаматорське братство у дії. І, зрештою, трохи про політику, куди вже нам без неї. Усі польські колеги в один голос стверджували, що вступ до Євросоюзу дав величезний поштовх у розвитку Польщі. Почалося інтенсивне будівництво доріг, розвиток інфраструктури, пішли інвестиції. Я, наприклад, був вражений тим, що вздовж автострад, що проходять поблизу житлових чи виробничих будівель, стоять якісь панелі. Виявляється, це звукопоглинаючі панелі для зниження шуму автостради. І взагалі, турбота про благополуччя людей відчувається на кожному кроці. Чи ми доживемо до цього у себе? Але досить про сумне. Попереду нові контести, нові зустрічі та знайомства. Дякую всім, хто покликав і хто на виклик відповів.

Розповідь друга.


В березні місяці стартують чергові змагання з радіозвязку на УКХ 1-го району IARU, куди входить і Польща. Побачивши на даху школи, де розташована станція SP9PBH, УКХ антени 5 елементів Ягі з горизонтальною поляризацією та колінеарну антену з вертикальною поляризацією на діапазон 144 МГц, я запропонував Збігнєву прийняти участь в цих змаганнях. Він засумнівався і було від чого. По-перше, школа знаходиться в низині. По-друге, 5 елементів це антена не для змагань. Але я запропонував все-таки спробувати і він погодився. Коли почались змагання, то спочатку проходили ближні станції з Польщі, Чехії, Словаччини в радіусі 200 км. Але ось в 15.39 UTC проводимо зв'язок з першою дальньою станцією з Сербії YU7ACO на відстані 604 км. Є перша ластівка! Тут же невдовзі проводимо зв'язок ще з однією станцією на відстані 580 км. Це 9А1Е з Хорватії. Польські колеги приємно здивовані! Далі Угорщина 426 км, Австрія 371 км. Далі знову пішли ближні станції. Розвернули антену на захід - і в журналі станція з Німеччини DL2VL - 377 км. Тут же з південного напрямку слабо чую станцію із Словенії. Розвертаю антену на південь і в журналі є самий дальній зв'язок: S57Q - 658 км. В Україні і з набагато кращими антенами таке трапляється вкрай рідко. Під кінець доби проводимо ще пару дальніх зв'язків із станціями Німеччини на відстані 431 та 426 км і йдемо на 3-годинний відпочинок.. В 03.30 UTC нової доби продовжуємо змагання. Тут вже умови проходження радіохвиль змінюються і в основному дальні станції ідуть із західного напрямку. Це в основному станції з Німеччини, такі як DL1RME - 488 км, DL2AU - 419 км. І вже під кінець в 10.45 UTC ще одна станція з Німеччини на значній відстані: DJ7R -547 км. Цікаві показники роботи лідерів з хорошим сетапом. Так о 15.39 UTC станція YU7ACO вже мала контакти з 43 станціями, о 19.43 станція з Чехії ОК7О мала в журналі 342 зв'язки. Наступної доби підкінець змагань о 10.25 станція з Чехії OL3Z мала 593 зв'язки, а о 10.45 станція з Німеччини DJ7R мала 607 зв'язків. Це свідчить тільки про одне: велику кількість аматорських УКХ радіостанцій в Центральній та Західній Європі.
У нас з нашим скромним сетапом, звісно, і результати скромні.Це 79 зв'язків з 31 великим квадратом QTH-локатора. Але перший крок було зроблено і далі клуб SP9PBH активізував свою роботу в цьому напрямку.

Розповідь третя.


SP DX Contest я провів на базі клубу SN9A. Було бажання попрацювати із потужної контест-позиції Анджея SP9KR, але на цей контест у нього був запланований захід з молодими радіоаматорами. Справа в тому, що він шефствує над молодіжною колективною радіостанцією SP9KTK і вони періодично працюють із його позиції у змаганнях. Цього разу на SP DX Contest до нього прийшли 3 молоді хлопці та одна дівчина. Особисто мені цікаво було спостерігати, як один із них жваво відповідав на виклики станцій із Північної та Південної Америки. Це і є елементом патріотичного виховання. Нашим провідним контестменам теж не завадило б запровадити таку практику. Тут також телеграфом працював радіоаматор польського походження, який мешкає у США, Ярек, K9FA. У Польщі широко практикується виїзд за кордон на роботу з метою заробити грошей чи то на відкриття своєї справи, чи то на безбідну старість. І багато радіоаматорів-поляків зі США, Англії, Німеччини, Франції включилися в роботу для підтримки цього контесту. Та й активність самих польських радіоаматорів була досить високою. Прикладом цього є той факт, що колектив UA4M зранку в неділю в лозі вже мав понад тисячу зв'язків. І це при тому, що працювати можна лише з польськими станціями. Тож нам на Ukrainian DX Contest є над чим попрацювати. Особисто я розпочав роботу о 19.30 UTC. Плюс із 00.00 UTC після напруженого трудового тижня 4 години пішло на сон. Плюс близько півтори години на усунення програмних збоїв. Разом чистого часу близько 14 годин. Сетап скромний. Трансівер з вихідною потужністю 100 Ватт, антени одноелементні, хоча налаштовані та узгоджені. Проте при роботі на загальний виклик поклик практично не припинявся. Зрештою було проведено 822 зв'язки. З України було дуже багато станцій, що є приємним моментом. Особливо сподобалася боротьба наших лідерів. Тільки станцію заспотили, а вони вже тут. Молодці! Ще хочеться відзначити великий вплив географічного розташування. На горизонтальну дельту, що низько висить, в діапазоні 80 метрів з потужністю 100 Вт на загальний виклик дуже непогано підходили американці. У нас таке навряд чи було б можливим. І, нарешті, фото на згадку. Зліва направо Jarek, K9FA, Maciek, SQ9NIS, Alex, UT4EK, Andrzej, SP9KR.

Ісландія.


24 лютого 2022 року путінська росія розпочала масштабні воєнні дії на території України, лицемірно називаючи їх спеціальною військовою операцією. На той час мені вже було майже 67 років. Я, аналізуючи ситуацію, прийшов до висновку, що найкращим вибором для мене буде праця за кордоном і надсилання донатів волонтерам та безпосередньо ЗСУ. Наш радіоаматор Юрій VE3DZ з Канади надіслав інформацію про Ісландію і я вирішив поїхати туди. Вірніше, доїхати до Польщі, а звідти літаком до Ісландії. Людей з України тут приймають гостинно і надають все необхідне. Після облаштування в містечку Кефлавік, що поруч з міжнародним аеропортом, я вирішив зустрітися з місцевими радіоаматорами. Штаб-квартира їхньої національної організації IRA знаходиться в столиці на березі океану, обладнана гарними антенами та сучасною радіоапаратурою. Ось так виглядає їхнє QSL-бюро. Перед своїм візитом я попередньо повідомив про це голову IRA Йонаса TF3JB. Зустріли мене досить привітно. Процес спілкування можна побачити тут . І коли я розповів, що займаюсь участю в змаганнях з радіозвязку - контестингом - мене познайомили з одним із братів, які в Ісландії являються лідерами в цьому напрямку. Це Бенедікт Свейнссон , який облаштував серйозну контест-позицію. Інші антени цієї контест-позиції можна побачити тут. Справа в тому, що два брати Бенедікт і Гудмундур Свейнссони викупили ділянку, де раніше знаходився метеорологічний КХ радар. Після його закриття там залишилися вежі та будинок із всіма комунікаціями. Творцем всього радіооаматорського обладнання є Бенедікт, чудовий програміст і конструктор. Я домовився з ним про участь в Чемпіонаті IARU, який проходить в другі вихідні липня. І так якось все вдало склалося, що, працюючи на їхньому обладнанні, я показав досить високий результат: 1-е місце в Ісландії з новим рекордом крахни, який раніше був встановлений канадцем українського походження Олексієм VE2XAA, 3-е місце в Європі і 10-е місце в світі. Це було неочікувано. В кінці липня традиційно проходять змагання IOTA - острови в ефірі. А оскільки Ісландія є островом, то у радіостанції з'являється пріоритет, за нею починають полювати. Я домовився про участь в цьому змаганні, , про що Бенедикт написав на своїй сторінці у Фейсбук. Участь в цих змаганнях була досить вдалою. В підгрупі острівних станцій, тільки телеграф, без допомоги Інтернету, я зайняв перше місце в світі. Хороший сетап і, звісно, хороший результат. В серпні місяці проходить досить нелегкий WAE DX CW Contest, де європейці працюють з неєвропейцями і навпаки. Зважаючи на обставини, в цих змаганнях вдалось попрацювати 28 годин із 48. І хоч я встановив нвий рекорд Ісландії, але в загальному заліку зайняв лише 32-е місце.
У вересні 2022 року в Ісландії з робочим візитом перебував наш відомий антарктичний радист Роман Братчик, UT7UA. Він попросив мене поїхати з ним в радіоклуб, на що я з радістю погодився. Там відбулося приємне спілкування та зроблені памятні фото з TF3T Бенедіктом, головою IRA Jonas, TF3JB та відповідальним за QSL-бюро Mathias, TF3MH . В жовтні 2022 року я змушений був переїхати до Східної Ісландії, де радіоаматорів взагалі немає. Але навесні 2023 року я знов повернувся, але тепер вже в столицю Рейк'явік, де отримав житло і роботу. Спілкування з радіоаматорами відновились. Тут треба згадати ще один момент. Раз на чотири роки під час Чемпіонату IARU проводиться Очний чемпіонат світу WRTC (World Radiosport Teams Competition). І в звязку з тим, що країна, яка в 2022 році приймала і організовувала ці змагання, допустила до участі представників країни-терориста росії та їх поплічників білорусів, головна команда України та представники ще декількох країн відмовилися від участі і бойкотували ці змагання. Але була ще одна наша команда, яка мала їхати туди за спонсорські гроші, які були зібрані по всьому світу. І відмовлятися від участі вже не було сенсу. Я теж зробив свій внесок в спонсорську підтримку нашої команди і мій позивний можна побачити на прапорі України, що тримає команда і на якому написані позивні спонсорів. До речі, наша команда вперше в історії виграла цей Чемпіонат, за що мені вдвоє приємно.
Для місцевих радіоаматорів рідним є SAC (Scandinavian Activity Contest). TF3T Бенедікт запросив мене прийняти участь в телеграфному турі цих змагань. Маючи таку контест-позицію, він вирішив попрацювати по максимуму - в підгрупі Multi-Multi (багато операторів - багато передавачів.) Для участі він запросив двох аматорів із США: Чарлі K1XX та Джорджа K5KG. Джордж відомий своєю участю в багатьох DX-експедиціях, приємна в спілкууванні людина. Також в складі команди були місцеві аматори: брат Бенедікта Гудмі TF3SG та Оскар TF3DC. Як проходили змагання, мовою оригіналу дивимось тут. Після змагань я зробив фото на память з американськими радіоаматорами.
В листопаді голова IRA Jonas запросив мене для участі в змаганнях CQ WW DX CW Contest. Я запропонував йому виступити в підгрупі MO LP (багато операторів низька потужність,) бо в тій підгрупі раніше з Ісландії ніхто не виступав і можна було встановити новий рекорд країни. Але із складом команди було сутужно. До складу команди був включений TF3UA, який був дуже обмежений в часі, тому основне навантаження прийшлось на мене . Відносно антенного господарства скажу наступне. На ВЧ діапазонах 20-10 м антени працювали просто чудово. Тим більше, що допомагало їхнє розташування на березі океану. А от з НЧ діапазонами 160-40 м була проблема. І проблема не в самих антенах, а в перешкодах від вуличного освітлення, тобто, те саме, що і у нас. І чим низькочастотніший діапазон, тим більший рівень перешкод. Це для радіоаматорів і є проблемою в сучасних містах. Але, незважаючи на потужність та проблеми на НЧ, робота в змаганнях була захоплюючою. Особливо на ВЧ діапазонах, коли я працював на загальний виклик, на моїй частоті часто виникали потужні Pile Up, коли тебе викликають декілька станцій одразу. Зважаючи на обставини, команда попрацювала всього 27 годин із 48 необхідних. За цей час було проведено 1500 QSO і кінцевий результат можна побачити тут. Але, незважаючи на такий, не самий високий результат, було встановлено рекорд країни.
Спортивний 2024 рік для мене розпочався з участі в лютому в команді TF3W у попередньому складі в змаганнях ARRL DX CW Contest у підгрупі Multi Operators Single Transmitter Low Power. Раніше в цій підгрупі з Ісландії ніхто не виступав, тому було бажання достойно виступити і встановити новий рекорд країни. Дійсно, проходження радіохвиль було досить непогане, тому було проведено більше, ніж півтори тисячі зв'язків і, звісно, встановлено новий рекорд країни. В березні керівник IRA Jonas TF3JB познайомив мене з їхнім дуже потужним контестменом Sigi TF3CW, який був членом команд, що виборювали світову першість, таких як D4C, CR3DX. Він запропонував мені прийняти вдвох участь в складі команди TF3W в змаганнях CQ WPX SSB Contest і спробувати побити рекорд країни, встановлений в 2000-му році. Я погодився. Час в 48 годин змагань був поділений на рівні 12-годинні проміжки з можливістю відпочинку для кожного оператора. В кінцевому рахунку з результатом 2735 QSO, 1009 WPX, 6240665 Points було встановлено новий рекорд країни.
Натхнений таким результатом, Sigi в CQ WPX CW Contest, що проходив в кінці травня, вирішив створити велику команду і прийняти участь в цих змаганнях в підгрупі Multi Operators Two Transmitters, в якій раніше ісландські радіоаматори участі не брали. Було організовано два робочих місця і кожен оператор повинен був відпрацювати два 6-годинних проміжки часу. Я працював в суботу перші 6 годин змагань в діапазонах 40 і 15 метрів. В неділю я працював з 12 до 18 годин в діапазонах 15 і 10 метрів. Апаратний журнал цих змагань радіостанції TF3W можна скачати на сайті організаторів змагань. Після підбиття підсумків з результатом 9998450 очок було встановлено черговий рекорд країни.
Відносно CQ WPX SSB Contest можна додати таке. У квітні 2024 року відійшов у вічність перший Президент Ліги радіоаматорів України Гострий Микола Васильович UT5UT. В пам'ять про нього, маючи на той час таку можливість, я став спонсором нагороди - плакетки - для переможця серед європейських станцій у підгрупі Single Operator 21 MHz, На ній було вказано, що ця нагорода в память про Миколу Васильовича.
В подальшому я приймав участь в змаганнях в основному в складі команди TF3D. Першими з них були змагання IARU HF Championship в липні 2024 року. Наче все йшло за планом, але тут вмішався пан Мерфі з його горезвісним законом. Щось трапилось з антеною діапазону 10 метрів. Начебто і КСХ непоганий, але таке враження, що на прийом включено атенюатор мінімум на 40 децибел, через що, при наявності гарного розповсюдження радіохвиль, на цьму діапазоні вдалось провести лише 8 зв'язків. Довелось команді добре піднатиснути на діапазоні 15 метрів і, в кінцевому рахунку, було встановлено новий рекорд Ісландії. Наступними змаганнями був IOTA Contest. Тут начебто складалось все добре, але через обмеженість в часі мого партнера по команді тут вдалось зайняти 8-е місце в загальному заліку і 4-е місце в підгрупі "Стаціонарні острівні станції з високою потужністю".
Через те, що я вже довгий час знаходився в Ісландії, згідно з місцевими правилами, для подальшої роботи в ефірі я повинен був отримати ісландський позивний. Я надіслав необхідні документи голові IRA Йонасу TF3JB і невдовзі я отримав позивний TF3UT. Суфікс мого позивного якраз і вибрали згідно префіксу мого домашнього позивного UT4EK.
Як я вже наголошував раніше, місцеві радіоаматори вважають за честь прийняти участь в Scandinavian Activity Contest. В телеграфній частині цих змагань ми вирішили відпрацювати командою TF3D. Але мій партнер по команді Гудмі TF3SG буквально на кілька годин пізніше прибув із закордонної поїздки, тому мені доведось виступати одному в підгрупі Single Operator All Bands High Power вже ісландським позивним TF3UT. В кінцевому рахунку був показаний такий результат і отримано нагороду.
З наступними змаганнями CQ WW DX CW 2024 відбулась взагалі курйозна ситуація. Під час чергового штормового вітру на радіостанції штаб-квартири TF3IRA зламався редуктор на антені 4 елементи діапазону 20 метрів. Крім того, виявилось, що внаслідок цього був пошкоджений радіочастотний кабель. При таких обставинах, звісно, ніхто не захотів приймати участь звідти в цих змаганнях. Тоді голова IRA Jonas TF3JB запропонував мені хоч якось озвучити радіостанцію в цих змаганнях. Я погодився. Але що ж робити з таким важливим діапазоном, як діапазон 20 метрів? На станції ще була антена Long Wire для діапазонів 40 і 80 метрів. Подивився на її резонанс - 14,3 МГц!! Спробував стати на 14,050 - автоматика відключає підсилювач. Став на 14,090 - КСХ=2.6, автоматика скидає потужність з 1 кВт до 200 Вт, але працювати можна. На тому і зупинився. І ще поставив собі завдання - жодного контакту з рашистами. В змаганнях темп виявився непоганим, але розповсюдження радіохвиль на самих високочастотних діапазонах було не найкращим. Зважаючи на ці обставини, я "добросовісно" проспав вночі 6 годин, а далі знов приступив до змагань. Вранішнє ррозповсюдження радіохвиль в діапазоні 20 метрів мене просто вразило. На таку просту антену і невелику як для змагань потужність мене кликали Австралія, Японія, Індонезія, які для цих країв являються майже антиподами. Проходження радіохвиль на діапазонах 15 і 10 метрів також помітно покращилось. Та і антени тут вже були відповідні - 2 елементи Ягі на 15м і 3 елементи на 10м. І коли вже відкрилось проходження на Північну Америку, то відбою від кличущих станцій просто не було. Це різко підняло кількість очок і в кінцевому рахунку був показаний досить непоганий результат,про що свідчить отриманий сертифікат.
Останнім змаганням 2024 року був дуже цікавий ARRL 10 Meters Contest, який відбувся в другі вихідні грудня, в яких я приймав участь із центральної радіостанції її контест-позивним TF3W. Справа в тому, що в роки максимуму сонячної активності там легко можна встановити контакт з будь-якою точкою земної кулі. Єдиний мінус - розповсюдження радіохвиль на цьому діапазоні, за невеликим винятком, відбувається виключно в світлий час доби. Але для високих широт тут є негативний момент: настає полярна ніч і світлого часу всього близько 4.5 - 5 годин. Незважаючи на це, змагання пройшли у високому темпі і був показаний ось такий результат. Знову ж таки - без жодного рашиста.
2025-й рік почався з участі в змаганнях CQ 160 Meters CW Contest в команді TF3D у складі: Гудмі TF3SG і я з ісландським позивним TF3UT. Відносно географії скажу наступне. Від Ісландії до Великої Британії десь 1500 кілометрів. До континентальної Європи, а конкретно, до бельгійського узбережжя понад 2000 кілометрів. До кордону Канади і США більше 3500 км. Хто хоч трохи знайомий з діапазоном 160 метрів, той зрозуміє, що таке, коли в радіусі 2000 км немає жодної станції. З обладняння на якому довелось працювати: на прийом антена Бевереджа, на передачу вертикал 22м з ємнісними навантаженнями. Підсилювач 1К, трансівер Elecraft K4. Але такі тяжкі змагання для мене були вперше. Переважну більшість радіостанцій треба було "витягувати" з рівня шуму, тому втомлений був серйозно. Але, незважаючи на це, команда показала досить-таки непоганий результат і встановлено новий рекорд Ісландії.
В CQ WPX SSB Contest 2025 довелось в повній мірі відчути відчути "принади" високих широт. За два дні до змагання вдарила магнітна буря. І якщо в середніх та низьких широтах це збурення до вихідних припинилось, то тут ні. Вночі на початку суботи на низькочастотних діапазонах в змаганях взагалі не було сенсу приймати участь через дуже низький рівень навіть потужних станцій. Вдень діапазон 10 метрів був абсолютно пустий, а на 15 і 20 метрових діапазонах за 10 годин вдаалось провести всього трохи більше 200 зв'язків. Під вечір, коли вже почало темніти, відкрилось проходження на Північну Америку в діапазоні 15 метрів, де вдалось провести трохи більше 400 зв'язків. Низькочастотні діапазони, знову ж таки, виглядали досить слабо. І взагалі, потужна станція TF3W з гарними антенами, розташованими на узбережжі океану, при такому проходженні радіохвиль виглядала як станція з малою потужністю і поганими антенами. В неділю відкрився діапазон 10 метрів і результат вдалося помітно підвищити. І тут стався ще один казус. О 16-й годині розпочався шторм з мерзлим снігом, який у нас називають "крупою". Від тертя цих частинок об елементи антен створився такий потужний електростатичний заряд, що сигнали навіть потужних станцій потонули в цьому шумі. Довелось терміново вимкнути апаратуру, заземлити антени і припинити змагання. Тому в кінцевому рахунку вийшов такий занадто скромний результат. І без жодного рашиста.

Далі буде...